Тема 13. Ринки капіталів і природних ресурсів .
1. Капітали як фактор виробництва ринок капіталів і позичковий процент.
2. Інвестиційні рішення фірми. Дисконтування інвестицій.
3. Ринок природних ресурсів.
1.
В економіці ринкового типу функціонуючі суб'єкти як капітал можуть розглядати все те, що приносить доход. Для найманого працівника - це його робоча сила. Для торгового підприємця капіталом - закуплена партія товару. Для власника будинку капіталом є будинок або готель, які приносять доход від мешканців. У цьому розділі, так само, як і в попередніх та наступних, у термін "капітал" як фактор виробництва (ресурс) ми вкладатимемо інший зміст. Саме про це йтиметься далі.
Капітал - це ресурс тривалого користування, що створений з ме¬тою виробництва більшої кількості благ. Є сенс розрізняти фізичний і грошовий капітал. Фізичний капітал - це сукупність матеріальних благ (машин, будівель і споруд, транспортних засобів, інструментів), які використовуються у виробництві товарів і послуг з метою отримання прибутку. Грошовий капітал - це грошова форма капіталу, що виражається сумою готівкових грошей або особливим записом на банківському рахунку.
Капітал сам по собі виступає у вигляді фондів. Фонди - це вели¬чина капіталу в даний момент часу. В будь-який момент часу фірма має певну кількість устаткування та іншого капіталу. Послуги (вико-ристання) капіталу вимірюються як змінні питомі витрати капіталу. Питомі витрати капіталу - це міра величини капіталу, що витрачається за одиницю часу.
Ціна, яку платять власникам капіталу за використання позичкових засобів протягом певного періоду, є позичковим відсотком. Позич¬ковий відсоток звичайно виражається через ставку цього відсотка за рік.
Торгівля позичкових засобів ведеться на різних фінансових ринках. Рівноважна ставка позичкового відсотка - це така його ставка, ,за якої обсяг позичкових засобів, що пропонується, дорівнює їх кіль¬кості, яка відповідає платоспроможному попиту. Позичальниками передусім є підприємницькі фірми, які використовують позичкові засоби для фінансування нового капіталу; індивідуальні споживачі, які беруть у борг засоби для фінансування купівлі товарів тривалого користування. Уряд також бере на ринках засоби - для покриття бюджетних дефіцитів і фінансування створення об'єктів громадського призначення.
Тих хто постачає засоби позичальникам , називають заощаджувачами Заощаджувані виділяють частину свого поточного доходу для використання іншими і отримують за це компенсацію у вигляді початкового відсотка.
Заощадження збільшують можливість споживання в майбутніх періодах, але скорочують теперішнє споживання. Пояснення логіки поведінки індивіда при розподілі поточного доходу на споживану й заощаджувану частину можна дати, використовуючи поняття міжперіодної функції корисності. Ця функція дає можливість проаналізувати індивідуальну функцію пропозиції капіталу.
Припустимо з метою спрощення, що існують лише два періоди:
поточний t = 0 та майбутній t = 1
Карта байдужості відображає двоперіодну функцію корисності індивіда. Кожна точка кривої байдужості відповідає певній комбінації обсягів споживання індивіда в по¬точному (С0) і майбутньому (С1) періодах. Всі комбінації, що відповідають точкам од¬нієї і тієї ж кривої байдужості, виражають однаковий рівень добробуту на відрізку, час що складається з двох названих періодів.
Випуклість кривих байдужості до початку координат , свідчить про те, що із скороченням поточного споживання індивід лише в тому випадку вважатиме свій добробут незмінним, якщо кожна додаткова одиниця, що вилучатиметься з поточного споживання, буде компенсуватися всезростаючим приростом споживання в майбутньому.
Люди відрізняються в перевагах щодо розподілу доходів відносно теперішнього і майбутнього. Одні більш нетерпеливі, ніж інші. Ті хто прагне негайної винагороди, мають дуже позитивну часову перевагу. Їхні криві байдужості мають крутий нахил . Більш терпеливі і ощадливі мають пологі криві байдужості . Споживач має позитивну часову перевагу, якщо більше грошової одиниці в майбутньому потрібно для компенсації відмови від можливості витратити грошову одиницю в поточному періоді.
Тангенс кута нахилу дотичної до кривої байдужості дорівнює граничній нормі часової переваги. В даному випадку tg b виражає міру переваг індивідом теперішніх благ щодо майбутніх. Гранична норма часових переваг показує, на скільки одиниць повинен збільшитися об¬сяг благ майбутнього періоду із зменшенням обсягу благ поточного пе¬ріоду на одиницю, щоб при цьому добробут індивіда не змінився. За заданого рівня добробуту гранична норма часових переваг теперішніх благ майбутнім тим менша, чим більша частка поточного споживання.
В економіці з розвинутою кредитно-грошовою системою заощад¬ження можна віддати в позику під певний відсоток. Позначимо позичкову ставку відсотка - і, доход – Y , споживчі витрати - С. Якщо індивід на початку нульового періоду заощадить (Yо - Co)) грошових од. і віддасть їх у позику до кінця поточного періоду, то в першому періоді він отримає у вигляді поверненої з відсотками позички (Yо - Co) (1 + i ) грош. од. Рівняння С1 = (Yо – Co) (1 + i ) = (1 + i )Yo - (1 + і)Со назива¬ють двоперіодним бюджетним обмеженням. Воно показує, як інди¬від, що має в нульовому періоді Yo грош. од., може варіювати обсяги споживання в обох періодах .
За повної відмови від споживання в ну¬льовому періоді споживання в першому пе¬ріоді становитиме (1+i)Yo. Кожна одиниця споживання в поточному періоді знижує споживання майбутнього періоду на (1+і) одиниць.
Накладання двоперіодної бюджетної лінії на карту байдужості, що виражає двоперіодну функцію корисності, дає змогу визначити, як за існуючої ставки відсотка індивід розподіляє свій поточний доход на споживчу і заощаджувану частини .
Підвищення ставки позичкового відсотка повертає двоперіодне бюджетне обмеження вгору і збільшує кут нахилу бюджетної лінії та переводить індивіда на ще більш високу криву байдужості.
Реакція індивіда на зміну ставки відсотка поділяється на ефект заміщення і ефект доходу. Якщо провести до по¬чаткової кривої байдужості U1 дотичну, паралельну новій двоперіодній бюджетній лінії U2, то виявимо, що ефект заміщення виражається у збільшенні заощаджень на С01-С03. Це пояснюється тим, що підви¬щення ставки відсотка збільшує відносну цінність (корисність) заощаджень, і тому їх частка в поточному доході зростає.
Наголосимо, що ставка позичкового відсотку – не єдиний фактор, що визначає заощадження (нагромадження). Вони також залежать від доходів і переваг споживачів.
Зростання добробуту індивіда внаслідок підвищення ставки відсотка (перехід з U1 на U2) полягає у збільшенні його споживання в обох періодах. Але якщо приріст споживання в майбутньому періоді забезпечується зростанням ставки відсотка, то підвищити споживання в поточному періоді можна тільки за рахунок зниження обсягу заощаджень. Таким чином, ефект доходу при зростанні ставки відсотка полягає у скороченні заощаджень.
Як у цілому зміниться обсяг заощаджень при підвищенні ставки відсотка, залежить від абсолютних значень зміни заощаджень під впливом кожного з розглянутих ефектів. Як правило, за низьких ставок відсотка ефект заміни перекриває ефект доходу, а за високих -навпаки. Тому крива пропозиції капіталу (утворення заощаджень) подібна до кривої пропозиції праці, що вигнута назад.
Ринкова пропозиція заощаджень - це сума обсягів заощаджень, що пропонується всіма, хто дає в борг за будь-якої можливої ставки позичкового відсотка. До числа інших заощаджувчів крім індивідуальних належать корпорації та держава.
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 52 53 54 55 56 57 Наверх ↑